ТАРНОРУДА

ЗБРУЧ ріка єдності!

Вітаю Вас Гість • Реєстрація • Вхід • RSS
Понеділок, 19.11.2018, 04:56
Головна » 2012 » Червень » 24 » Багряні жнива Української революції Свято на колоцвинтарній вулиці Тарноруда
23:24
Багряні жнива Української революції Свято на колоцвинтарній вулиці Тарноруда
Вересень 1920 року. "Війська наші щасливо посувалися вперед, лишаючи позаду себе великі простори, – згадував козак українського війська Дмитро Ігнатенко. – Майже з-під самих Карпат почався наступ, а тепер минули вже Дністер, Стрипу і чекали, чи скоро покажеться Збруч.
Ворог утікав, і вже декілька днів (ми) не мали з ним жадних сутичок. Сама природа ніби вітала наш прихід і помагала в цьому щасливому рухові.
Дні були сухі й ясні, а осіннє сонце силкувалось дати якнайбільше тепла і, взагалі, піддержати той веселий і бадьорий настрій, з яким маршувало військо.
Здавалося, що довгий шлях не впливає на козацтво. Оповідали про події минулих днів, а також намагались заглянути в будуччину та передбачити її. Кожний бажав якнайскорше (пробитися) вперед і вперед – до самого серця Вкраїни... Ось і Збруч... Це той самий Збруч, що безліч разів переходили його в обидва боки в залежності від успіху чи неуспіху військових подій”.
Хоч і річку в деяких місцях, здавалося, можна перескочити конем, та її береги були заболочені. Траплялись і кручі. Тож, не поспішаючи, перейшли Збруч вбрід і увійшли в містечко Тарноруда1. Щоправда, декілька хат містечка вже вросли і в західний берег Збруча, з якого козацтво і форсувало річку. Колись обидві частини Тарноруди з’єднував дерев’яний місток. Тепер його заміняла кладка, що лежала на обгорілих стовпах старого містка.
Зупинилися на спочинок. Лише інженерна частина одразу взялася за сокири – хочеш не хочеш, а відбудувати міст для переходу основних сил треба.
Була неділя. Тишу чудового ранку порушував лише цокіт сокир. Та ось чати доповіли, що неподалік зауважено ворога. Поводиться він неспокійно.
По обіді ген-ген на далекій могилі з’явилося кілька вершників – більшовицька розвідка. "Що вони хочуть від нас?” – подумав не один козак. Відповідь отримали швидко – з-за гори виринула довжелезна більшовицька лава.
Червоні рухались тихо. Їх було так багато, що сама думка про бій із ними вважалась недоречною. З’явились думки про відступ. А місток ще не було полагоджено.
Захисники Тарноруди засипали червоних кулями, але ті вперто посувались вперед і вже півколом оточили містечко.
Оборонці відступали до містка, який гарячково намагалась добудувати інженерна частина. Та ставало очевидним, що надія на міст не виправдається. Це першим зрозумів командир – полковник Гавришко.
– Назад шляху нема! – закричав він. – Так вперед, у контратаку! Дати шлях для Чорних!
Вістка про присутність у нашому стані непереможного кінного полку Чорних запорожців підбадьорила багатьох. Уже без вагання козаки повернулись обличчям до ворога.
Хтось крикнув:
– Слава!
– Сла-ва-а!.. Сла-ва-а-а! – підхопили інші й рвучко кинулись уперед.
Червоні були вже за 60 – 80 кроків від кремезного муру цвинтаря, що сумував на околиці містечка.
Опанування цим муром було питанням життя і смерті. Це розумів кожний, хто щодуху біг назустріч ворожій лаві. Козацькі серця, здавалося, вискакували з грудей.
Ще крок... два – і цвинтарний мур стає українською оборонною лінією. Визирнувши з-за камінної огорожі, побачили зовсім поруч червоноармійців. Їхня увага була зосереджена на іншій цілі: більшовик-кулеметник строчив уздовж колоцвинтарної вулиці, не випускаючи нашу кінноту в поле.
Несподівано для червоних із-за муру в їхній бік полетіли бджолині рої куль. Мить – і вжалений кулеметник падає з тачанки. Перелякані коні зриваються з місця, а за ними – і червона лава.
– Сла-ва-а-а! – заревли козаки і люто кинулись на більшовицьку зграю.
Люто, як дикі звірі, шугнули на свою здобич.
Дмитру не вірилося, що перемогу здобуто, але вбиті й поранені більшовики та купки полонених, яких звідусіль гнали козаки, свідчили про це.
Невдовзі полонених через добудований міст було доправлено в запілля – на правий берег Збруча.

____________________
1 Тепер село Волочиського району Хмельницької області.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції
Категорія: На сайтах про Тарноруду | Переглядів: 229 | Додав: mayherav | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]