Особливий розголос і занепокоєння влади викликали впроваджені Мархоцьким у своїх володіннях щорічні релігійні церемонії: свято оголошення міського права (1 січня), гайове свято (травень), свято жнив, або обжинків, (15 серпня) і т.п. Свято обжинків, початково релігійне, узгоджене з канонами католицької віри, поступово перетворилося на т. зв. свято богині Церери. Мархоцький відзначав їх щораз пишніше, з елементами народної, старохристиянської, орієнтальної та класичної обрядовості, запрошуючи всіх сусідів-поміщиків. Опрацював також і впровадив поховальну церемонію (у зв´язку з чим створив цвинтарне братство) і шлюбний ритуал. У притулійських і отроківських парках створював що раз нові різноманітні культові споруди, зокрема «Храм Миру», святилища на честь Вільгельма Телля й Ж. Ж. Руссо.
У 1814 р. скарги на поганські миньковецькі обряди та примушування до них духовних осіб дійшли до Синоду, який заборонив православним брати в них участь. Однак Мархоцький не рахувався з цим. У 1816 р., коли в миньковецькі справи вперше втрутилися поліція й військо, Мархоцького було вивезено до Кам´янця-Подільського для пояснень. Розслідувала справу спеціальна комісія. Але Мархоцький, якого кілька разів допитували, двічі заарештовували (1817, 1819), надалі проводив свої свята та запустив бороду на знак, як писав, «свого терпіння й погорди для дурості чиновників», а свій портрет розпорядився підписати: «польсько-російський Сократ, який тримає книгу "Про наслідування Христа"».
У листопаді 1818 р. Мархоцький, у той час вже вдівець, розпочав клопотання про висвячення його на священника, які кам´янецький єпископ Ф.Б.Мацкевич сприйняв як жарт. У 1820 р. зумів виправдатися перед комісією й отримав дозвіл на свої свята за умови, що вони не будуть поєднані з церковною літургією.
Однак тоді ж проти Мархоцький були висунуті нові звинувачення в тому, що нібито присягою зобов´язує своїх селян не визнавати жодної влади крім місцевої і створює небезпеку бунту. Крім того, мав запеклий майновий конфлікт з сусідами Стадницькими, а місцевий архієрей подав на нього скаргу за знесення в 1793-1794 рр. церков в Антонівці та Кружківцях.
1821 р. був ув’язнений протягом півтора року в Кам´янці-Подільському. Ув´язнений Мархоцький вважав себе пророком і відновником релігії, плекав плани заснування в Миньківцях «справжньої церкви Христа, первісної, патріархальної», мав намір укласти «книги повного богослужіння й церемоній» за зразком приписів Кальвіна, утворити Інститут розуму і праці на взірець ордену бенедиктинців у середньовіччі. Від подальшого ув´язнення, великого штрафу та заборони управляти маєтками Мархоцького нібито врятувало прохання миньковецьких селян і євреїв до Олександра І про звільнення їхнього пана, «якого місцева влада незаконно переслідує хіба за те тільки, що є батьком, а не дідичем своїх підданих». Звільнений за наказом імператора в серпні 1822 р., Мархоцький організував за участі православного духовенства тріумфальні урочистості й наказав покласти в полі камінь у пам’ять про «перемогу Мудрості та Правди над злістю та дурістю».
Помер Мархоцький у вересні 1827 р., похований у збудованому ним родинному мавзолеї в Притулії, від якого до наших часів нічого не залишилося.
Біографія Мархоцького неодноразово використовувалася літераторами як сюжет для романів, зокрема Мархоцький став прототипом головного героя в незакінченому французькому романі Ю.Словацького «Le roi de Ladava» (1832) і повісті С.Грози «Hrabia Scibor na Ostrowcu» (1848), в яких зображався конфлікт батька й сина на фоні їхнього кохання до вродливої вихованки. Антоній Юзеф Роллє присвятив йому оповідання «Hrabia Redux».
Нащадки
У шлюбі з Евою Руффі (↑1810) мав чотирьох дочок та сина, виховання яких провадив особисто.
З своїм сином Каролем (1794) конфліктував від 1812 р. у зв’язку з його таємним шлюбом з Боною Тжцінською, сиротою, яка виховувалася з доньками Мархоцького і з якою нібито сам Мархоцький після смерті дружини мав намір одружитися. Невістку наказав вивезти до кляштору, а сина, який зробив спробу самогубства, примусив 1814 р. оголосити шлюб недійсним. Процес про розлучення тягнувся протягом багатьох років.
Головним спадкоємцем Мархоцький зробив сина Кароля. Кароль зберіг у Миньківцях порядок, установлений батьком, після якого успадкував не тільки великі маєтності, а й численні процеси. Після смерті першої дружини одружився з Елеонорою Рогуською. За підозрою у зв’язках з декабристами був бл. 1826 р. інтернований у Бялистоку. У 1831 р. за патріотичну діяльність вивезений до Курська, а звідти до Сибіру. Миньковецький маєток 1836 р. був конфіскований. Після повернення із заслання (бл. 1851) набув 100 дес. землі з колишнього «графства Руффіполіс» і господарював.
|
