| Ігнатий Сцибор Мархоцький (Мархоцький Єжі Ігнацій, Редукс-Мархоцький, пол. Ignacy Ścibor Marchocki; 1755 - 1827) - поміщик, ініціатор господарських, суспільних і релігійних реформ у своїх володіннях відомих під назвою Походження
Походив Ігнатий Сцибор-Мархоцький з давнього шляхетського роду Сцибор гербу Остоя (Ostoja), осілого в Краківському й Сандомирському воєводствах. Прізвище походить від Мархоціц у Малопольщі, родова назва Сцибор використовувалася як додаток до прізвища.
У другій половині XVIII ст. Мархоцькі стало замешкали і на Поділлі.
Мархоцький Єжі Ігнатий народився в містечку Тарноруда Кам'янецького повіту. Батьки Мархоцького – Міхал Мархоцький та його друга дружина Катажина з Міхалковських. Мав брата Адама (від першого шлюбу батька із Саломеєю Козловською), випускника католицької духовної семінарії у Львові, кам'янецького каноніка, і трьох сестер — Юстину, Юліанну й Людвіку. Після ранньої смерті батьків опинився під опікою дядька Войцеха«Миньковецька держава», видавець.Мархоцького, саноцького каштеляна.
Біографія та діяльність
Спочатку навчався в Тарноруді у вікарія, потім у піярській колегії в Золочеві та єзуїтській — у Львові. Дядько намагався спрямувати Мархоцького до духовного сану, а коли той не погодився, наказав йому вступити до прусського війська. Очевидно, у той час Мархоцький захопився ідеями Вольтера й Руссо. Після кількарічної військової служби Мархоцький повернувся додому. Поступив у званні капітана на службу в піший регімент польного коронного гетьмана, який стояв у Кам'янці-Подільському. Оточення шокував своїми вільнодумними поглядами. Унаслідок зіткнення з комендантом Кам'янецької фортеці генералом Я. Віттом вийшов у відставку у званні майора й перебрався до Варшави, де утримувався з уроків музики. У 1783 р. одружився зі своєю ученицею Евою Руффі — донькою королівського кондитера, італійця за походженням.
Ще 1787 р. розпочав з дядьком Войцехом, який не дуже прихильно до нього ставився (зокрема був незадоволений його шлюбом) суперечки за участь у спадку. Після смерті дядька (1788) силою захопив його головне володіння - Миньковецький ключ (містечко Миньківці й 18 сіл, бл. 8 тис. морг урожайної землі, бл. 4 тис. морг лісу, населення бл. 4200 осіб). Успішно владнавши майнові справи з вдовою та іншими спадкоємцями, 1790 р. стало замешкав у Миньковецькому маєтку, який очистив від боргів і в 1791-1804 рр. і перетворив на удільне володіння – так звану «Миньковецьку державу» з центром у Миньківцях. Зокрема, обніс свої володіння стовпами з написами: з одного боку «Кордон Миньковецької держави з Російською імперією», з другого - «... від Австрійської імперії». Для внутрішнього використання вибивав власну монету зі своєю печаткою.
У період Чотирирічного сейму декларував антимагнатську позицію. На сеймову ухвалу про права міст відреагував актом «Prawa miasta Mińkowiec» («Права міста Миньківці», складені 29.XII.1791, видані у власній друкарні), в якому запровадив міське самоврядування, зрівняв у правах дисидентів з католиками, визнав широкі права євреїв, замінив панщину й натуральні податки грошовим чиншем. Того ж року став цивільно-військовим комісаром порядку Кам'янецького повіту на тому посту підготував оригінальний проект загального перепису населення.
Після II поділу Речі Посполитої Мархоцький, який став російським підданим, щодо царської влади декларував і беріг лояльність. Натомість часто конфліктував з місцевими чиновниками, представниками церковної та військової влади, енергійно опираючись втручанню у внутрішні справи «Миньковецької держави».
|
